ВІД «МІСТА СОНЦЯ» ДО ЕКЗИСТЕНЦІЙНОГО МІСТА: ФІЛОСОФІЯ БІОНІЧНОЇ АРХІТЕКТУРИ

Анотація

Розглянуто біонічну архітектуру як глибоке філософське осмислення простору в умовах глобальної урбанізації, екологічної кризи та технологічного прискорення. Відштовхуючись від утопічних ідеалів «Міста Сонця», простежено трансформацію архітектурного мислення до концепції «екзистенційного міста», в якому простір проєктується не лише як функціональна оболонка, а як середовище, здатне резонувати із внутрішнім світом людини. Біоніка представлена не тільки як естетичний або інженерний напрям, а як цілісна світоглядна модель, що інтегрує культурну пам’ять, духовні архетипи та екологічну етику.

Досліджено здатність біоніки створювати простори, які адаптуються, «дихають» і знижують психоемоційне напруження. Розглянуто приклади з історії архітектури (А. Гауді, Р. Штайнер, І Маковец) та сучасних біонічних об’єктів (The Eden Project, Eastgate Centre, роботи В. Каллебо), що демонструють філософський потенціал біоніки. Доведено, що справжнє значення біоніки полягає не в імітації природи, а в побудові етичного діалогу між людиною та середовищем.

Окрему увагу приділено аналізу біоніки як мови архітектурного мислення, що здатна відтворювати і транслювати духовні смисли в матеріальному середовищі. У цьому контексті біоніка постає як посередник між культурною традицією, технологічними інноваціями та сучасними потребами людини. Наголошено, що органічні форми сприяють зниженню рівня тривожності, формуванню екологічної свідомості та переосмисленню простору як середовища підтримки.

Показано, що біонічна архітектура є відповіддю на виклики нашого часу: вона не лише сприяє енергоефективності та екологічній інтеграції, а й формує нову парадигму – архітектуру як простір співпереживання, гармонії та духовного змісту. Отож, біоніка постає не просто інструментом проєктування, а філософією життєвого простору, яка синтезує природу, культуру і технології.